Олександр Голбан: "Борг "Карпатам" ще не віддав"
Під час зимового міжсезоння тренери ФК "Карпати", намагаючись підсилити команду, звернули увагу на забивного форварда із сусідньої Молдови - Олександра Голбана. Здавалося, з придбанням цього футболіста зникнуть проблеми в лінії атаки. Але не так сталося, як гадалося. На міжнародному турнірі нападникові завдали травми, в наслідок чого довелося тривалий час лікуватися. На разі, замість виступів за "Карпати", Олександр запропонував читачам "Українського футболу" відверту розмову.
- Давайте розставимо крапки над "і" щодо вашого імені. Як волієте, аби вас називали - Олександр чи Александру?
- Відповідно до молдовської мови має писатися Александру. Зрештою, це ім'я настільки популярне в світі та видозмінне, що помилки не станеться, якщо напишете - Олександр.
- Гаразд. А футболом коли захопилися?
- З першого шкільного класу займаюся цим видом спорту з мрією стати футболістом.
- Мрія здійснилася?
- Дитячі плани і амбіції залишилися позаду. Принагідно зазначу, що батьки прагнули того, аби їхній син виріс ...скрипалем. Навіть купили скрипку, але переміг футбол. Більше того, батько на аматорському рівні грав, а під час армійської служби йому пропонували виступати за ... львівську команду "СКА-Карпати". Тому, коли мені виповнилося тринадцять років, не чинили перешкод при вступі до спортивного ліцею. На вихідних старався перевідувати родичів. Зі мною вчилися двоє нинішніх футболістів - Анатоль Леу, котрий захищає ворота ФК "Ністру" (Атакі), та Олександр Трикалов, який виступає за кишинівський клуб "Дачія".
- Що це за ліцей?
- Звичайний навчальний заклад. Попри те, що в класі були учні, зібрані з усієї країни, та представники інших видів спорту, ми створили дуже дружний колектив. Наша футбольна команда 1979 року народження в чемпіонаті країни посідала призові місця. Нам було важко змагатися з командами "Зімбру" та "Шериф", але нічого - траплялося, що перемагали.
- Після років, проведених у ліцеї, що очікувало на молодих футболістів?
- Кожен із нас мав надію потратити до провідного клубу, де є нормальні умови та фінансова стабільність. Керівництво ліцею вирішило піти іншим шляхом: на базі нашого випускного класу, за сприяння ректора університету, створили футбольну команду "УЛІМ" і заявили її в першості Молдови до другої ліги (дивізія "А". - Прим. авт.). Змагалися ми з перемінним успіхом. Посідали, в основному, четверте-п'яте місця. Клуб не мав грандіозних планів. Головне - підготувати нас до великого футболу і створювати можливість виступати на вищому рівні.
- І який клуб підшукали для вас?
- Я опинився в столичному "Зімбру", тренером якого працював провідний український фахівець Семен Альтман. Семен Йосипович - дуже шанований і розумний тренер. Він розгледів у мені задатки футболіста. Під його керівництвом тренувався з другою командою. Але тренер повернувся до України, і про мене в команді забули. Правами на мене продовжував володіти ФК "УЛІМ".
- Ви отримали наочний приклад, пересвідчившись у недосконалості трансферного ринку, коли гравець не може особисто вирішити свою спортивну долю...
- Це запитання не до мене. Тепер у спорті панують інші умови і засади.
- Що було далі?
- Я став футболістом новоствореної друголігової "Дачії". Керівники клубу викупили мій трансфер, і я став професіональним спортсменом. У перший рік існування клубу ми посіли третє місце. А наступного - випередили найближчого конкурента на п'ятнадцять (!) очок і здобули право виступати у вищій лізі, а я з двадцятьма трьома м'ячами став найкращим бомбардиром чемпіонату і отримав запрошення до національної команди. Наш колектив за два роки виступів став досить зіграним. Це й принесло позитивний результат у "вишці". У перший рік посіли четверте місце, яке дало можливість "Дачії" виступати у Кубку Інтертото, а нас, гравців, надихнуло на кращі виступи.
- Якою ціною давалося забивати м'ячі?
- Завдяки допомозі партнерів та ігровій командній дисципліні. Я ніколи не втрачаю можливості поборотися за м'яч. Навантаження велике, але вдавалося впоратися з обов'язками. Суперники були непрості. Спершу нас, новачків, не боялися, але нічого нам протиставити не могли. Окрім арсеналу грубощів.
- Тобто обронці не перебирали в захисних прийомах. За нагоди "косили"?
- Часто діставалося не лише по ногах, але й по голові. У матчі проти "Ністру" з Атакі суперники розбили мені голову. Лікарі зробили перев'язку і радили йти до роздягальні. Почав їх вмовляти дозволити повернутися на поле. Але оборонці не заспокоїлися і продовжували "полювання". У наступному ігровому епізоді розбили мені губу і це їх ...заспокоїло, але я не здався і забив. У свою чергу, не вважаю себе ангелом, за потреби завжди знайду можливість "віддати борг", але своїми фізичними даними стараюся не зловживати, щоб не підводити команду.
- З ким із партнерів найтісніше співпрацювали?
- У лінії півоборони на правому фланзі виступав досвідчений Андрій Мартин, ось завдяки філігранній грі цього футболіста та його точним передачам забив більшість м'ячів. Ми орієнтувалися на те, що велика перемога - це плід зусиль кожного футболіста і малих індивідуальних перемог кожного з нас.
- За якою схемою виступала команда?
- Четверо оборонців - у лінію, двоє півоборонців, диспетчер, двоє інсайдів та висунутий нападник. Часто використовували флангові передачі. Схема проста, але завершальні удари нерідко закінчувалися взяттям воріт. Партнери старалися посилати м'яч на мене, а я вже намагався увінчати їхню роботу голом. У спортивній пресі про нашу гру писали так: "З'явився неординарний клуб, який, на перший погляд, грає прямолінійно, але результативно".
- Ви нападник таранного типу?
- Так. Форвард має бути напористим. Мій ігровий козир - гра на випередження. Це приносило команді користь.
- На міжнародній арені "Дачія" досить непогано зіграла ...
- Завдяки дисципліні та самовіддачі кожного гравця. Ми грали для команди і для свого майбутнього. Свого першого суперника клуб - ГІ (Готу) з Фарерських островів - досить переконливо перемогли. Я був приємно вражений тим, як на острові розбудували футбольне господарство. Футболісти - напівпрофесіонали, але все роблять на високому рівні. Поля - на будь-який смак: і трав'яні, і штучні, хоча довкола - вода і каміння. Тиранський "Партизан" - непростий суперник. Постійний призер чемпіонату Албанії, учасник єврокубків. Проте їхні вболівальники аплодували за видовищній грі ..."Дачії", хоча гостинними їх важко назвати. У перерві між таймами відключили в нашій роздягальні кондиціонер.
- Та найважливіші матчі проводили, мабуть, проти "Шальке-04"?
- З приємністю згадую обидва поєдинки. "Шальке" очолив тренер Юпп Гайнкес, який до того працював у "Реалі", а в складі команди було достатньо відомих футболістів. Проте ми не злякалися і нав'язали суперникові рівну гру. На "Шальке-Арені" зібралося понад 60 тисяч глядачів. Не знаю, чи ще колись вдасться виступати на такому стадіоні. Це навіювало думку, що недаремно присвятив себе футболу, навіть заради одного матчу.
- Як сприйняли запрошення до збірної?
- Був задоволений, що тренер звернув на мене увагу, але початок нового насторожував. Дебютував я на турнірі в Мальті у матчі проти збірної Йорданії, і відзначився двома голами. Це радувало, обнадіювало, але мені було непросто змагатися за місце з лідером атаки - Сергієм Клещенком.
- Мальтійський турнір дав вам право виступати проти найкращих "одинадцяток" Європи...
- Можна і так сказати. Але разом із цим приніс мені і нещастя у матчі проти білоруських олімпійців. Спочатку на добиванні випередив оборонців і забив - суддя відмінив взяття воріт. А на останній, компенсованій арбітром, 93-й хвилині зазнав жахливого удару по лівій нозі. Травма виявилася настільки серйозною, що вже третій місяць перебуваю поза футболом. І невідомо, скільки ще часу лікуватимуся. Можливо, тому, що вдарив мене гравець під номером 13... Але кожен матч у формі національної команди - неповторне переживання. Користуючись нагодою, дякую президенту ФФМ Павлу Чобану, тренеру Віктору Пасульку за моральну підтримку. На цій зустрічі був присутній чемпіон світу 1990 року Вольфганг Рольф, який переглядав гру збірної Молдови - майбутнього суперника Шотландії. Отже, дізнавшись про складність моєї травми, підійшов, потиснув руку і побажав якнайшвидшого одужання. Було приємно, що мене оточили увагою такі поважні особистості. Це ще раз нагадало, що великі люди у кожній ситуації залишаються великими не лише на полі, а й за межами футбольного газону. І на їхніх прикладах треба вчитися.
- Матчам за національну команду приділяєте велику увагу?
- Бо це - найвище визнання для кожного спортсмена. Поза тим, завдяки цим поєдинкам можна вийти на вищий рівень змагань. Так і я пробився до чемпіонату України.
- Як виник варіант працевлаштування у львівських "Карпатах"?
- Побував на перегляді в клубі "Нюрнберг", і німці були зацікавлені у співпраці, але на заваді стала трансферна ціна. Повернувся до Молдови і ще півроку виступав за "Дачію". Мав домовленість про співпрацю з агентом Аркадієм Запорожаном, який і підшукав варіант із "Карпатами".
- Що ви знали про новий клуб?
- Завдяки спортивній літературі дізнався, що "Карпати" володіли Кубком СРСР та двічі були фіналістами Кубка України. Клуб - незмінний учасник чемпіонатів України, виступав у європейських турнірах. Одним словом - солідна команда.
- На першому тренувальному зборі в Туреччині відбулося ваше знайомство з карпатівським колективом.
- Це був оглядовий для мене період. Але за п'ять днів спільних тренувань тренери зрозуміли, що я потрібен клубу.
- Якби не той прикрий мальтійський випадок, що б змінилося?
- Принаймні був би здоровим і виступав разом із Сергієм Ковальчуком за клуб, який зробив для мене стільки доброго, що хочеться якнайшвидше віддячити забитими м'ячами. Дякую всьому карпатівському колективу за увагу, яку відчуваю впродовж останнього часу. З іншого боку неприємно, що зазнав травми і не виступаю за клуб, який повірив у мене. До речі, я навіть звертався до президента клубу з пропозицією призупинити дію контракту, але Петро Петрович сказав: "Ти - наш і ми розраховуємо на тебе. Одужаєш - відпрацюєш результативними влученнями". Ці слова вселили в мене велику надію, що я потрібен команді, але на дебютний матч у складі "Карпат" доведеться і зачекати.
- І як нога?
- Дякувати Богу, гоїться.
- Ви віруючий?
- Так, я віруючий і часто буваю у церкві. Сподіваюся, що мої молитви завжди будуть почуті.
- Розвал СРСР - позитивне явище ХХ століття?
- Я вважаю, що так. Адже завдяки цьому поширилася футбольна географія. Люди отримали певні привілеї та змогу проявити себе. Молдова й Україна - учасники всіх футбольних турнірів, це - щасливий випадок, яким треба скористатися. Маємо можливість виступати на одному стадіоні з відомими футболістами і підтягуватися до високого рівня. І ще хочеться, щоб разом із незалежністю краще жилося всім громадянам.
- З колишніх республік СРСР, окрім Росії, право виступати у чемпіонаті Європи вибороли лише латвійці. Тобто поступу особливого немає...
- Усе відносно, але я переконаний, що Україна і Молдова ще будуть серед найкращих команд світу!
- Політика і спорт - єдині?
- Сумісні, це точно. Політика впливає на спорт, але корисніше було б надавати більше реальної допомоги у розбудові спортивного господарства. У Туреччині політикам створили умови для співпраці, і вони вивели спорт на вершину. Це - хороший приклад для інших країн.
- З містом Лева встигли познайомитися?
- Львів - дуже своєрідне і неповторне місто, багато пам'яток архітектури. Я люблю подорожувати, тому вже бачу, що багато чого дізнаюся для розширення кругозору. До речі, моя мати - з Чернівців. Можливо, колись виберуся туди в гості до її сестер.
- Який маєте сімейний стан?
- Неодружений, але маю кохану дівчину, яку звати Інга. Поки що, окрім неї, найбільше уваги приділяю племінникам - Олександру і Давиду.